Осіння нотатка від татової дівчинки: важке літо прощання

Осінь вже прийшла, і середина жовтня нагадує про те, як швидко летить час. Останні місяці видалися справжнім випробуванням на витривалість, сприймаючись водночас як спринт і як затяжний марафон. Це літо назавжди залишиться в пам'яті, хоча багато в чому воно відчувалося втраченим. Сьогодні я нарешті ділюся тим, через що довелося пройти, і чому мене так довго не було на сторінках блогу. Це не звична естетична публікація про затишок та декорування, тому я зрозумію, якщо ви вирішите зупинити читання прямо зараз.

Спогади про дитинство та творчого тата

У дитинстві я була справжньою татовою донечкою і щиро вірила, що він — найкраща людина у світі. За професією він був будівельником і ріелтором, справжнім майстром своєї справи. Батько створював дивовижні речі власними руками: будинки з оригінальними архітектурними рішеннями, прихованими сходами та балками на стелях. Його робота завжди вирізнялася увагою до деталей. Навіть наше дитинство було наповнене пригодами: велосипедні прогулянки, побудова фортець, поїздки в гори та сімейні подорожі.

Боротьба з недугою

На початку літа тато відчув себе зле. Після численних обстежень лікарі повідомили страшну новину — рак підшлункової залози четвертої стадії. Попри поважний вік, батько вирішив боротися і намагався пройти курс лікування, продовжуючи займатися з гантелями навіть у лікарняному ліжку та демонструючи незламну волю до життя.

• Ми проводили багато часу разом, розмовляли про минуле та сміялися.
• Чоловік та брат допомагали доглядати за татом і підтримували його щодня.
• Ми встигли висловити одне одному всю любов і вдячність.

Шлях до зцілення та нові кроки

Минуло небагато часу після того, як тата не стало, і біль втрати ще свіжий. Вихід моєї нової книги став водночас і викликом, і порятунком від сумних думок. Я безмежно вдячна за те, що такий дивовижний чоловік був моїм батьком. Дякую всім вам за підтримку, розуміння та терпіння у цей складний період мого життя.